ПИЛИ́НКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до пили́на. В венеціанське вікно лилося сонце широким потоком, в сизій муті його крутились пилинки (Коцюб., II, 1955, 397); — Хто ж я? Що я? Я сам цього тепер не знаю. Пилинка я, піщана грудочка, тля (Донч., VI, 1957, 532).
Ні (ані́) пили́нки — те саме, що Ні (ані́) пили́ни (див. пили́на). — Він зроду ні пилинки не вкрав і на волосинку не збрехав (Кв.-Осн., II, 1956, 288); [Варка:] Пора протверезитись тобі, он в закромах [засіках] ані пилинки борошна, треба жита змолотити! (Кроп., III, 1959, 214); Пили́нці не дава́ти (не да́ти) упа́сти (сі́сти і т. ін.) — те саме, що Пили́ні не дава́ти (не да́ти) упа́сти (сі́сти і т. ін.) (див. пили́на). Він знав Іру за білоручку, на яку мати не давали впасти пилинці (Панч, В дорозі, 1959, 178).
2. Одна часточка, клітина пилку (у 1 знач.). — Волоть висипає п’ятнадцять мільйонів пилинок, — наче з кафедри промовляла Олеся (Вол., Дні.., 1958, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 351.