ПЛЕСКА́ТИЙ, рідше ПЛИСКА́ТИЙ, а, е.
1. Який не має глибин і підвищень; з рівною поверхнею. На середині узвозу.. вони могли бачити позаду всю перейдену путь — ущелину в тонкому пасмі гір, плескату пустелю з дюнами й скелями (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 332); // Який не має помітного схилу (про берег, дах і т. ін.); пологий. Її [річки] плескаті, шумні береги Шуршали, вкрившись голубою рінню (Бажан, Вибр., 1940, 180).
2. Стиснутий з боків або приплюснутий зверху; сплющений. Здавалося, що тут.. мирні рибалки спокійно ловлять плескату камбалу (Донч., III, 1956, 357); Плескатий хліб; // Позбавлений звичайних округлостей, опуклостей (про обличчя, лоб і т. ін.).
3. Який має невелику товщину або висоту і рівну поверхню. Перебираючи залізяччя, вийняв [Іван] плескатий шевський ніж, обтягнений ременем замість колодочки (Стельмах, І, 1962, 425); Часом серед крижин плескатих, які на кілька сантиметрів витикалися над водою, траплялися.. цілі крижані скелі (Трубл., І, 1955, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 577.