ПОБУРКОТА́ТИ, кочу́, ко́чеш і ПОБУРКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, док., перех. і неперех. Буркотати, буркотіти якийсь час. Скілька голубів примчали До вогню, побуркотали, Посміялись, відпочили І в дорогу подалися (Л. Укр., IV, 1954, 189); Поремствувавши, побуркотівши вдосталь.., Параска незабаром подала вечерю, і сім’я обляглась (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 271).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 629.