ПОГА́НИТИ1, ню, ниш, недок., перех., розм.
1. Забруднювати щось чим-небудь. Чортзна-що — щоб і посудини не поганило (Номис, 1864, № 3288).
2. перен. Робити поганим, неприємним, псувати кого-, що-небудь. — І нащо воно?.. Їх [жаб] же ніхто не їсть; тілько світ поганять (Мирний, І, 1954, 272); Так, все життя він.. буде обстоювати те, у що вірить. Змітатиме з дороги все брехливе, шкурне, усе, що поганить людей (Мур., Свіже повітря.., 1962, 188).
3. перен. Неславити, безчестити кого-, що-небудь чимсь. А вона свариться: — А йди ж ти, — каже, — гугнавий [гугнявий]! Не погань мені хати такими словами! (Март., Тв., 1954, 216).
◊ Рук (ру́ки) не пога́нь — не встрявай у невигідну або ганебну справу, в неприємну історію. — Не погань руки об те падло. Слиззю гадючою забруднишся (Стельмах, II, 1962, 391).
ПОГА́НИТИ2, ню, ниш, док., перех. Ганити якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 702 - 703.