ПОГРО́ЗА, и, ж.
1. Обіцянка заподіяти яке-небудь зло, неприємність. Він метав, мов скелями, якимись незрозумілими.. словами, не то закляттями, не то погрозами (Хотк., II, 1966, 292); Всі слали ворогу погрози, стискались кулаки на гнів… (Сос., II, 1958, 376); // Залякування. О ні! й погрозами мене Не застрашать меккани [жителі Мекки]: Я й досі їм не покоривсь, Хоч на ногах кайдани (Крим., Вибр., 1965, 82); Наш народ не боїться погроз паліїв війни (Рад. Укр., 5. ХІ 1952, 2).
2. рідко. Можливість або неминучість виникнення, настання чогось небезпечного, прикрого для кого-, чого-небудь. [Неофіт-раб:] Може, «терпеливість і покора» давно б полинули з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання (Л. Укр., II, 1951, 239); [Аделя:] Навіть погроза смерті не примусить мене назвати його ім’я! (Крот., Вибр., 1959, 473); // Те, що може заподіяти зло, неприємність. — В наших серйозних взаєминах з його [лікаревою] дружиною я ще недосить розібрався й, у всякому разі — ще не бачу погрози ні моєму моральному реноме, ані лікаревій честі… (Ле, Міжгір’я, 1953, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 724.