ПО́ДРІБ, діал.
1. род. по́дробу, ч. Потрухи, тельбухи. Вона свинний [свинячий] подріб продає, а сало з цілого кабана держить (Сл. Гр.).
2. род. по́дробі, ж. Дріб’язок. Він був міняйло і їздив однокінкою по селах, промінюючи голки, дзеркальця, шила та всяку господарську подріб за платянки (Фр., VIII, 1952, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 757.