ПОЗАВЧОРА́ШНІЙ, я, є. Який був, відбувався, виготовлявся і т. ін. позавчора, два дні тому. Думав [Давид] про Матюху з його компанією, про позавчорашній сход, про збори в себе в хаті (Головко, II, 1957, 78); Майбородиха дістала .. дві проскури, ще позавчорашні (Н.-Лев., IV, 1956, 283); // у знач. ім. позавчора́шнє, нього, с. Те, що було, відбувалось, мало місце і т. ін. позавчора, два дні тому. — Ходи зо мною до саду їсти винограду. — А не страшно, Лисичко, після позавчорашнього? (Фр., IV, 1950, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 784.