ПОЗБУВА́ТИСЯ 1, а́юся, а́єшcя, недок., ПОЗБУ́ТИСЯ, у́дуся, у́дешся, док.
1. Втрачати кого-, що-небудь. З гіркою душею Варвара пересвідчилася — позбувається хатньої покори дочка (Горд., II, 1959, 211); [Суховій:] Я вам розкажу своє лихо. Обікрадено мене: коня позбувся і шапки з гетьманською грамотою (Кроп., V, 1959, 349); Вона назавжди позбулася радості звернутися до матері із світлим словом «мама» (Донч., Шахта.., 1949, 24); // Губити (листя, плоди і т. ін.) (про дерева, кущі). Сади, ще недавно обтяжені плодами, звільна позбуваються їх (Фр., VIII, 1952, 78); Темно-зелені ліси, позбувшись свого пишного одягу, ..позадирали угору посинілі парості (Мирний, III, 1954, 395); // Відмовлятися, відступатися від чого-небудь (думок, намірів і т. ін.). Виросла Яринка на панну Ярину й мусила позбутись думки, що все, що її оточує, належить до батька, або може бути куплене батьком за гроші (Коцюб., І, 1955, 156).
Позбу́тися життя́; Позбу́тися голови́ — вмерти, загинути. — Коли хочеш позбутися життя, то вийди з хати, — понуро перший відказав і змовк (Л. Укр., І, 1951, 293); Черниш думав про це. Справді, що понесло його в ті ворота, де він — дуже ймовірно — міг позбутися голови? (Гончар, III, 1959, 280); Позбу́тися кле́пки — втратити розсудливість, стати дурним. Щось тільки скажеш чи зробиш не так, зараз і соромлять: — Такий великий, а що витворяє. Чи ти сорому і клепки заодно позбувся? (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 141); Позбу́тися мо́ви; Позбу́тися язика́ — втратити здатність говорити; заніміти. Якийсь час стояли [Семен та Уляна] мовчки, немов обоє позбулися мови (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 19); Немало довелося чоловікові сьогодні попрацювати ногами і навіть язиком. От надвечір і охрип від балачок.. — Ще попоходиш кілька днів отак з людьми, то зовсім позбудешся язика, — кепкував сам із себе (Стельмах, II, 1962, 150); Позбу́тися ро́зуму — стати божевільним. Чудний він став. Коли б ще не позбувся розуму (Мирний, III, 1954, 377).
2. Збуватися кого-, чого-небудь небажаного. Велика зайченківська родина аж рада була, що позбувається Свиридона (Ю. Янов., Мир, 1956, 154); Свіже повітря помогло їмості [попаді]: вертаючи назад додому, вона вже позбулася болю голови (Март., Тв., 1954, 461); Я хотіла чим швидше позбутися товариства Ривки (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 47).
ПОЗБУВА́ТИСЯ2, а́ється, док. Збутися, здійснитися (про мрії, бажання, передчуття і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 805.