ПОЙМЕНУВА́ТИ і рідко ПОІМЕНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Назвати як-небудь когось, щось; дати назву. В нас такі вироби не гурт-то часті, а зате й ім’я їм нема — заждемо, поки пойменує який пічник (Вовчок, І, 1955, 374).
2. Перелічити за іменами, назвами і т. ін.; указати, позначити. Він розказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх (Вовчок, І, 1955, 150); — Нащо тих виборів, ліпше поіменувати послів та й не морочити людям голови (Март., Тв., 1954, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 8.