ПОКРА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Порізати щось повністю, без остачі на багато частин, шматків. Він покраяв принесену ковбасу на рівні кусники і розділив між усіх, нікого не минаючи (Фр., І, 1955, 301); — Він ніколи.. м’яса не варив, але, покраявши конятину чи звірину, чи яловичину, пік на жару (Довж., І, 1958, 293); Ольга Петрівна налила йому другу склянку, потім покраяла пиріг і присунула тарілку (Бойч., Молодість, 1949, 227).
2. рідко. Те саме, що покро́їти. Підрізав поли він чимало, — Якраз щоб на рукава стало, — Покраяв та попришивав — І знов рукава як рукава (Гл., Вибр., 1957, 63).
3. перен. Розділити поверхню на багато окремих частин (борознами, межами, заглибинами, смугами і т. ін.); // Вкрити зморшками, рубцями (звичайно обличчя, шию).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 43.