ПО́ПЕРЕ́К1, а, ч. Частина спини нижче пояса. Коли остання гілочка барвінку була встромлена в землю, вона розправила свій поперек і глянула навколо себе (Л. Янов., І, 1959, 407); Відпочивши трохи біля сина, Ольга відчула втому в усьому тілі; болів поперек (Хижняк, Д. Галицький, 1956, 37).
ПОПЕРЕ́К2.
1. присл. По ширині чого-небудь; протилежне вздовж. Високий берег був ніби поперерізуваний поперек узенькими западинами та ярами (Н.-Лев., III, 1956, 12).
2. присл., перен., розм. Проти чого-небудь, всупереч чому-небудь, наперекір.
3. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на предмет або місце, по ширині якого спрямована дія або розташоване що-небудь. Було б учити, як лежало поперек подушечки, а як удовж, то вже не поможеться (Номис, 1864, № 6009); Поперек стежки лежало свіжозрубане дерево величезних розмірів (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 191.