ПОПУСКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОПУСТИ́ТИСЯ, ущу́ся, у́стишся, док.
1. кого, чого, розм. Добровільно відмовлятися від чогось, відступатися від кого-, чого-небудь. Стара почала дорожитися, але Ганка не попускалася її, і вкінці стара згодилась ще того самого дня перебратися до неї (Фр., І, 1955, 98); Так легко не попуститься Іван такої доброї.. нагоди (Март., Вибр., 1954, 223); — Я не попущуся, мушу вивідатись [вивідати], хто вона, бо від першого разу коли-м її побачив, почув я, що без неї жити не можу (Фр., V, 1951, 341); // Покида́ти, залишати кого-, що-небудь. Впала [Мирослава] на ноги, не попускаючись своєї зброї (Фр., VI, 1951, 18).
2. без додатка. Переміщатися нижче; опускатися. Попустилися бартки молодечі, щез гнів з очей. Барилочка з горілкою має чарівну силу — проганяти, гнів і з серця, і з очей (Хотк., Довбуш, 1965, 270).
3. без додатка, перен., розм. Допускати, доводити себе до чого-небудь. — Як свиня вкусить або жінка попоб’є, то на страшний суд не встанеш. Щоб ти не попускався! (Барв., Опов.., 1902, 322).
4. мет. Піддаватися відпускові (у 3 знач.), відпускатися (про сталь або вироби з неї).
5. тільки недок. Пас. до попуска́ти1 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 241.