ПО́РАНО, ПОРА́НУ, присл., діал. Рано, ранньої пори. Мені й їсти не хочеться.. Мабуть, того, що порано встали (Барв., Опов.., 1902, 73); Одного разу він, вернувшися з ковальні порано, спіткав у себе в хаті того парубка (Гр., І, 1963, 290); Пробудилась дівчина порану, Одяглася красна якнайліпше, Вийшла, стала у чистому полі (Перв., З глибини, 1956, 152); До сходу сонця, ой, ще ж порану Синів помила і причесала (Гірник, Стартують.., 1963, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 248.