ПОСУ́ДИНА, и, ж.
1. Виріб з глини, скла, металу тощо, який використовують для приготування або подавання їжі, напоїв і т. ін., а також для зберігання харчових продуктів. Отсе, коли прийшов з посудиною, щоб купити до хазяйства на скільки треба горілки, та хоч трохи заслухайся або задивись, то й не доллє [москаль] повної міри (Кв.-Осн., II, 1956, 8); Параска люто копнула масницю ногою, так, що посудина з лускотом покотилася геть у сіни (Фр., VII, 1951, 19); Вони їли заклопотано, поспішно, не зводячи очей з своєї посудини (Досв., Вибр., 1959, 303); Катря підносить до уст відро і довго, насолодно [з насолодою] тягне з живодайної посудини (Кач., II, 1958, 120); // збірн., рідко. Про сукупність таких виробів, використовуваних у господарстві; начиння. Джепар дрімав коло печі, завішаної блискучою посудиною (Коцюб., І, 1955, 393); Мати засунула в жар страву, прийнялась перемивати посудину, підмітати хату (Мирний, І, 1949, 346).
2. Порожнистий виріб із скла, признач. для зберігання хімічних речовин, ліків і т. ін. [Журавель:] А ось і ми. Здоров, Ваню! Ого, лабораторія збільшилась аж на дві посудини!.. (Мик., І, 1957, 438).
∆ Сполу́чені посу́дини, фіз. — парні порожнисті вироби з скла, з’єднані між собою у нижній частині, причому налита в них рідина завжди встановлюється на однаковому рівні. У кофейнику і в трубці носика, як і в будь-яких сполучених посудинах, рідина повинна стояти на однаковому рівні, незважаючи на те, що рідина у носику важить значно менше, ніж у самому кофейнику (Цікава фізика, 1950, 106).
3. розм. Судно, човен, корабель і т. ін. Весла без діла лежали в кочетах, бо посудину несло водою і без того надто хутко (Панч, Гомон. Україна, 1954, 307); Хотів би Сашко, звичайно, бути моряком далекого плавання — щоб плавати доброю посудиною в заморські краї, по морях і океанах цілого світу (Смолич, Світанок.., 1953, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 389.