ПОТРІПОТА́ТИ, о́че і ПОТРІПОТІ́ТИ, оти́ть, док. Тріпотати, тріпотіти якийсь час. Так мій голос потріпоче І замовкне назавжди (Голов., З листів.., 1940, 25); Перш ніж зникнути в парадному, рука в білій рукавичці потріпотіла в повітрі (Гончар, Циклон, 1970, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 426.