ПОХОДЕ́НЬКИ, ньок, мн., розм. Постійне ходіння; довге гуляння. А він повсякчас у походеньках (Сл. Гр.); Починає [Роман] заглядати на подвір’я, кружляючи навколо нього. Він хоче посміятися над собою, поглузувати з цих походеньок довколо чужої оселі, але замість сміху з грудей виривається зітхання (Стельмах, І, 1962, 400); Канушевич сидів на своєму ліжку, втупивши очі в підручник про котли. Невпинні походеньки по бараку пожильців.. заважали йому (Коцюба, Нові береги, 1959, 109); // Пригоди під час гуляння. Почав [Довбня] розказувати Проценкові різні приповістки з своїх п’яних походеньок (Мирний, III, 1954, 201); — Я теж мучусь, — сказав Прохор, здивований з того, що матері відомі його походеньки (Шиян, Баланда, 1957, 181).
Походе́ньки [та посиде́ньки] справля́ти — постійно гуляти, уникати праці; байдикувати. — Мати всю важку роботу скидає на Мотрю, а сама тільки походеньки та посиденьки справляє (Н.-Лев., II, 1956, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 455.