ПОЦІНУВА́ТИ, у́ю, у́єш і ПОЦІНИ́ТИ, ціню́, ці́ниш, док., перех. і без додатка, розм.
1. Оцінити щось, роблячи опис майна. [Матрона:] Поцінують усю худобу, все пропаде (Фр., IX, 1952, 403); [Олена:] Вже зборщики [збирачі податку] поцінували телицю, ось-ось і до скрині доберуться, либонь і одежу хочуть поцінувати (Кроп., І, 1958, 447); В голодний год старшина За подушне поцінила, І почав я часом пити, Щоб хоч серце не кипіло (Щог., Поезії, 1958, 136).
2. тільки поцінува́ти, рідко. Дати оцінку кому-, чому-небудь. Голова комнезаму Стах повен приязні до Гната, що не потерпить неправди, чесно поцінує вчинки кожного (Горд., II, 1959, 250); Щоб правильно поцінувати творчість байкаря, треба не прикладати свої особисті мірки, а бачити творчість байкарів в історичному розрізі (Рад. літ-во, 1, 1969, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 462.