ПРАВИ́ЦЯ1, і, ж.
1. Права рука; протилежне лівиця, ліва рука. Б’ється Остап і рубається, аж правиця козацька зомліває (Вовчок, І, 1955, 333); Д. Жуан вклоняється по-східному: прикладає правицю до серця, до уст і до чола (Л. Укр., III, 1952, 353); Коли твій брат, твій син, твоя дитина Тне ворога з-за правого плеча, Коли за волю бореться країна, — Веде в бою правиця Ілліча (Рильський, II, 1960, 240); * Образно. Коли прибудеш влітку до столиці, Немов на конях вилетять каштани, Угору підіймаючи правиці (Воронько, Коли я.., 1962, 40).
◊ Бу́ти (става́ти, ста́ти) прави́цею — те саме, що Бу́ти (става́ти, ста́ти) пра́вою руко́ю (див. пра́вий1). А ти, вірний слуга мій, Бекташ-бей, станеш моєю правицею (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 346); — Незабаром став я його правицею, бо без мене не міг він [отаман] кроку ступити (Тулуб, Людолови, І, 1957, 71); Пода́ти прави́цю — духовно з’єднатися з ким-небудь; подружитися, побрататися. Однокровному народу Наш народ подав правицю, На єднання, на помогу, На погибель ворогам (Рильський, II, 1960, 242).
2. рідко. Реакційна, консервативна партія або реакційний напрям у партії, ворожий передовим течіям у політичному й громадському житті. Злетілися й лідери контрреволюційних партій — і центра, і правиці, і лівиці: октябристи, трудовики, кадети, есери і меншовики (Смолич, Світанок.., 1953, 8).
ПРАВИ́ЦЯ2, і, ж., діал. Нем’ята, рівна солома. Принеси мені на устілки правиці (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 505.