ПРИГАСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИГА́СНУТИ, ну, неш, док. 1. Втрачаючи яскравість, повільно згасати (про вогонь, світло і т. ін.). Біле проміння, що лежало на всю хату, почало тремтіти, то пригасало, то знову сяло (Гр., І, 1963, 415); Спалахнувши високо, ..вогонь почав поволі пригасати (Хотк., II, 1966, 27); Коня свого вліво внутрішнім шенкелем враз підштовхнувши, сам відхилився [Котовський]: очі — як тії прожектори два, що на хвильку пригасли (Тич., І, 1957, 268); * Образно. А листя все кружляє і спада, І стелиться, і шурхає, мов знає, Що жар його надовго пригасає (Перв., І, 1958, 503); // Переставати випромінювати світло, ставати невидимим (про небесні світила). На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (Тич., II, 1957, 320); Довга стайня.. дрімала, ніби й зовсім не треба було виїздити в поле, хоч на небі починали вже пригасати зорі (Панч, II, 1956, 483); // Наближатися до кінця (про день, вечір і т. ін.). Як стала вже ніч пригасати, почув, що гасилося й моє з нею почуття (Вас., II, 1959, 100); Дзвонять бруковані вулиці рівні, День пригасає у творчім горінні (Дор., Єдність, 1950, 60); // Втрачати блиск, жвавість (про очі, погляд). Блискучі очі [Ломицького] пригасли (Н.-Лев., VI, 1966, 77); Ледь помітна хмарина майнула по дівочому лицю, пригасло, на мить прикрилося віями сяйво очей (Гончар, Дорога.., 1953, 34); // Поступово бліднути, тьмяніти. Вона трохи заспокоїлась. Рум’янець трохи пригас на щоках (Н.-Лев., V, 1966, 126); // Слабшати, затихати (про звуки). Пригасаючи помалу, Ледь чутний гуркіт вдалині затих (Перв., II, 1958, 224); Пригасаючи на стежці лісовій, Ще довго лився спів (Рильський, Поеми, 1957, 236).
2. перев. док., перен. Втратити сили, здоров’я. Зимою я була щось пригасла, але літом я завжди оптимістка (Л. Укр., V, 1956, 98); Горе та каторжна робота висушили молодицю, що не впізнати у ній колись моторної веселухи. Тільки й залишилося, що ставна дівоча постать.. А могла б і зовсім зігнутися, пригаснути (Речм., Весн. грози, 1961, 45); // Утративши впевненість у собі з якої-небудь причини, знітитися; поникнути. Він і справді по-своєму зрозумів її мовчання. Значить, піддається йому Оксана. Пригасла, мов останні промені сонця (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 173); Вона уважно глянула на нього, і в тому погляді було стільки духовної твердості і холодного презирства, що Тимко пригас і заблимав очима (Тют., Вир, 1964, 13).
3. перен. Згасаючи, слабнучи, завмирати, зникати (про почуття, думки і т. ін.). Тугар Вовк чув, що гнів його до Максима якось пригасає, мов пожежа, якій не стало вже дров (Фр., VI, 1951, 101); Сили її зрадили, віра почала пригасати (Руд., Остання шабля, 1959, 172); // Втрачати попередню актуальність, гостроту. Остап пригадав, що вже кілька днів підряд пригасали в його бригаді жарти, розмови ставали якимись вимушеними (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 234); Цікаво, що ось минув час, гострота багатьох питань пригасла, деякі проблеми, на які ми насамперед звертали увагу в творах, відступили на задній план (Рад. літ-во, 10, 1967, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 586.