ПРИГОРТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИГОРНУ́ТИСЯ, горну́ся, го́рнешся, док.
1. Міцно притулятися до кого-, чого-небудь. —Ой-ой! Ой-ой! — одказує Мелася [Михайлові] й пригортається ближче та тісніше, як до скарбу одрятованого, знайденого (Вовчок, І, 1955, 343); Надія пригорталася до дядька і відчувала, як нестримно хлипали його груди (Баш, Надія, 1960, 17); Як побачила ж вона його худого, блідого, з веселим поглядом блискучим, і сама не знала, що з нею сталося: кинулась до його, як дитина, обняла і пригорнулась (П. Куліш, Вибр., 1969, 285); Кинулась Уляна до шинелі, пригорнулась, притисла до серця (Довж., І, 1958, 330); * Образно. Пригорнулась [хмарка] ніжно До грудей Балкану. І Балкан утішно Мовив: «Спи, кохана» (Воронько, Драгі.., 1959, 77); // перен. Ставати підчий-небудь захист, знаходити притулок десь. І я серцем до вас не вернуся. І не знаю, де дінуся, Де я пригорнуся (Шевч., І, 1963, 353); Як же зосталась Ганна сама в хаті безталанницею, знов Марина пригорнулась до Ганни (Н.-Лев., І, 1956, 95); // перен. Прилягати до чогось. Сула їх [Лубни] обіймає з одного боку… Пригорнулась одним берегом і простяглась далі луками… (Вишня, І, 1956, 211); У невеличкому селі Мала Круча, яке спало, пригорнувшись до шляху, вже не світилось жодне вікно (Дмит., Наречена, 1959, 152).
Пригорта́тися (пригорну́тися) до се́рця (до се́рде́нька, рідко к се́рцю) — ласкаво, ніжно притулятися до кого-небудь. Туман пливе низько, низько, пригорнись до серця близько. Ой, пливе туман у ярі, а ми будьмо, серце, в парі (Сос., II, 1958, 126); Коли любиш мене — не гордися, До серденька мого пригорнися (Забашта, Квіт.., 1960, 116); Се́рце пригорта́ється (пригорта́лося, приго́рнеться) до кого — хтось відчуває потяг, симпатію, любов до кого-небудь. Радили люди Дувидові молоду в Білій Церкві.. — та вже ні до кого більш не пригорталось Дувидове серце (Вас., І, 1959, 259); Серце ж моє не пригорнеться до тебе, Петрусю, очі не зглянуться (Барв., Опов.., 1902, 111).
2. тільки док. Лежачи або сидячи, зіщулитися, скорчитися. Пригорнувшись, під вікном Рюмала Маруся (Бор., Тв., 1957, 60); Спить синок ясним світанням, Пригорнувшись на руці (Мал., Звенигора, 1959, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 597.