ПРИЗНАВА́ТИ, аю́, ає́ш, недок., ПРИЗНА́ТИ, а́ю, а́єш, — док., перех., розм.
1. Вважаючи правдивим, справедливим що-небудь, погоджуватися з чимсь, стверджувати що-небудь; визнавати. — Я не був для вас таким уже надто лихим паном. Не одного я ратував [рятував] у потребі, не одному помагав у слабості, самі признаєте… (Фр., III, 1950, 295); — Кохання — це найперша умова взаємовідносин між двома людьми [чоловіком і жінкою]. Як ви можете це не признавати! (Вільде, Сестри.., 1958, 526); — Ви самі, панно Броню, мусите признати, що я, як мати, маю попросту обов’язок розвідатися про все (Март., Тв., 1954, 447); З того моменту, коли сільська дячиха смиренно й одверто признала вищість своєї станіславівської колежанки, — між ними запанувала цілковита гармонія (Хотк., II, 1966, 368); // Усвідомлювати справедливість чого-небудь. Литвин стежив за ним, але не вставав. Мабуть, і він з жалем признавав в душі, що нема вже давньої сили, і сушив собі голову, як побороти ворога (Ірчан, II, 1958, 300); Оксані було тяжко признати, що інший раз свекруха її права, що вона.. справді нічого не вміє робити, і руки опускалися в неї (Григ., Вибр., 1959, 236); // Допускати можливість існування чого-небудь. Далі дізнайся: немає нічого, що можна б назвати Чимсь од порожні відмінним і разом на тіло не схожим; Отже, немає підстави щось третє в світах признавати (Зеров, Вибр., 1966, 136); // Встановлювати наявність певної хвороби, визначати діагноз. Катару лікар уже в мене не признав, кашлю, пропасниці та інших симптомів уже місяць, як нема (Л. Укр., V, 1956, 375); // Вважати дійсним, законним що-небудь. — Хіба вони там не знають, що землю в нас люди вже між собою поділили? — Не хочуть вони цього за нами признавати, тітко Мотре! Кажуть, що неправильно Цимбал панську землю розміряв (Гончар, II, 1959, 157); — Хто його підписав? — запитав хтось з натовпу. — Підписав цей закон.. Григорій Петровський. Признаєте такий підпис? — дужчає голос Варчука (Стельмах, II, 1962, 133); // за ким, кому. Затверджувати в законному порядку, закріплювати що-небудь. — Може, воно й так, — відказую. — А закон за козаками признає одні предківські землі… (Мирний, IV, 1955, 365); З такою рукою він уже не потрібний був пані Косінській, ну, й інвалідської [інвалідної] пенсії не признали Гнаткові (Козл., Ю. Крук, 1957, 401).
2. Вважати кого-, що-небудь вартим уваги, поважати, цінувати когось, щось. [Любов:] Ви щось читаєте? (Підходить і дивиться). А, Надсон! Ви, Сергію Петровичу, здається, не признаєте сього поета? (Л. Укр., II, 1951, 30); [Ольга:] Так чого ж ти їдеш вчитись? [Павло (посміхнувся):] Щоб і Макар Іванович мене признав (Корн., II, 1955, 173); // Рахуватися з ким-, чим-небудь. Я довідався, що десь коло нас близько мешкає молода швачка, яка ані в бога не вірує, ані панів не признає (Стеф., II, 1953, 13); Будьте спокійні, що без Вашого відома і згоди я не дозволю собі змінити щось у Вашому рукопису, бо й я признаю й шаную права автора (Коцюб., III, 1956, 240); // Вважати потрібним, необхідним що-небудь; дотримуватися чогось. Славні людці! Тільки могли б трошки більше гігієну хат признавати і менше білизни на вулиці розвішувати (Л. Укр., V, 1956, 401); — Ви не дивіться, мамо, що Гриць такий тихий, а бога вже не признає (Стельмах, II, 1962, 392); // Вважати прийнятним що-небудь. Вівчар Улас.. не знав та й не признавав іншого щастя на світі, як бути біля овець (Мирний, IV, 1955, 229); Праву руку поклав [хлопчина] на пояс й ногу виставив наперед.. Цю позу він, певно, скопіював з якоїсь батькової фотографії, бо іншої пози й не признавав (Томч., Готель.., 1960, 13).
3. Розцінювати кого-, що-небудь якось, вважати кого-небудь кимсь. Якби ся розмова з бабою була сам-на-сам, то я б її.. розпитався, чим занедужала боляща, та тоді і дав би тих ліків, які признавав найцілющими (Мирний, IV, 1955, 379); — Признали, значить, що воно [«прошеніє»] не слушне, не варте уваги, і казали мені оповістити тебе про це… (Коцюб., І, 1955, 126); — Ну й швидка! — з подивом і повагою признав Данило, коли за Мариною закурили небруковані печорські дороги (Смолич, Мир.., 1958, 45); // у сполуч. із сл. себе. Відверто називатися таким, який є або яким хоче бути. — З ласки бога й народа обраний, Наш королю! вітаєм тебе! Ми підданими влади твоєї Признаємо по волі себе (Л. Укр., І, 1951, 361); // Сприймати кого-, що-небудь за когось іншого, щось інше. Галя одного разу перелякалась навіки, признавши стару грушу коло хати за каву… (Вовчок, І, 1955, 299); В неї живі карі очі й червоне смугляве лице: коли б не сиві пасма, що вибивались з-під очіпка, її можна було б признати за молодицю (Вас., І, 1959, 270).
4. кого. Те саме, що упізнава́ти. Настя дивилась на Гната й не признавала його (Коцюб., І, 1955, 75); Христя одвертається від кожного стрічного прохожого і проїжджого: їй здається, що то хазяїн — і от-от признає її… (Мирний, III, 1954, 105); Поштаря Федір — так ввали приїжджого — признав, тільки-но сіли на воза. Це — дід Савочка (Мушк., Серце.., 1962, 6); // Виявляти себе знайомим з ким-небудь. Сильні собі гнізда високо мостили.. Опісля ж, як з меншим іноді стрівались, То й признать при людях злидаря боялись (Щог., Поезії, 1958, 273); // Вважати своїм, визнавати за свого. Батько задививсь на сина, батько признає своє дитя (Мирний, І, 1954, 229); Млинар упіймав коня і завів його в свій хлів.. Оголосив війську, чи не їх ото кінь, але військо коня не признало (Калин, Закарп. казки, 1955, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 617.