ПРИ́ЙМИ, ів, мн. Життя в чужій родині. * Образно. Хоч і були обидва колгоспи рівноправні на будові ГЕС, проте ворошиловці почували себе в приймах у «Сьомого Жовтня» (Ю. Янов., II, 1954, 170).
Бра́ти (взя́ти, прийма́ти, прийня́ти) в при́йми кого — прийняти кого-небудь у свій дім як чоловіка, зятя чи сина. — Та й Олена ж казала, що хазяїн бере його у прийми, та се вже певно, що він любить хазяйську дочку (Кв.-Осн., II, 1956, 37); Нимидора справила сирітське весілля, без батька й прийняла зятя в прийми в свою хату (Н.-Лев., II, 1956, 244); Бу́ти (жи́ти і т. ін.) у при́ймах — жити в домі дружини. Зять [Джерин] мусив змовчувать: робив усяку угоду Джері, бо він був у приймах і постерігав, що Джеря п’є з горя (Н.-Лев., II, 1956, 258); Зять Семен повернувся з гітлерівського табору безруким інвалідом, живе у старого Проця в приймах, бо держить старшу Процеву доньку Марію (Ю. Янов., І, 1954, 118); Прізвище гучне, а тремтиш.. В приймах відсиджувався? Лісовим повітрям треба дихати. Бо загинеш (Баш, П’єси, 1958, 38); Пристава́ти (приста́ти, іти́, піти́ і т. ін.) в при́йми — оженившись, поселятися в домі дружини. Хай пристає [зять] у прийми, хай молоді на очах у старих учаться хазяйнувати: оддамо їм усе (Мирний, III, 1954, 22); [Черепань:] Дочку заміж віддаю… Зять дворянського звання, з колишніх баронів. Герби спродав, іде в прийми до мене (Мокр., П’єси, 1959, 283); Проси́тися (проха́тися, попроси́тися) в при́йми: а) проситися жити в домі дружини. Живе Текля самотня під горою, і ніхто не загляне в той куток. До неї й прибився Юхим на початку зими, у прийми попросився (Ле, Ю. Кудря, 1956, 293); б) проситися до когось, щоб бути разом або робити разом що-небудь. Парубок тут же поклав собі рибалчити, і як тільки човник черкнувся об берег, побіг до Омелька прохатися у прийми., — Візьміть же мене на річку (Л. Янов., І, 1959, 306); — Геть, не заважай мені, — гукає Маковей сусідові-зв’язківцеві, що проситься до нього в прийми.. Може, це я вже останній окоп рию, для історії залишу! (Гончар, 1, 1954, 357).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 629.