ПРИКМІЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИКМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., перех., діал. Помічати. Він давно почав прикмічати, що син не поважає ні його, ні матері, ..цурається їх при людях (Н.-Лев., І, 1956, 189); Зовсім Хівря не хотіла їх [наймитів] призводити, так якось просто все розкаже й сама не прикмітить як (Григ., Вибр., 1959, 101); // Помітивши, запам’ятовувати; примічати. — Прикмічай же, моя мати, який сон присниться (Чуб., V, 1874, 720).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 641.