ПРИЛИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИЛИЗА́ТИ, лижу́, ли́жеш, док., перех.
1. Лизати потроху що-небудь. Заметушився господар, Страви без краю почав подавати і, зовсім як слуги, Навіть прилизував їх крадькома, несучи до їдальні (Зеров, Вибр., 1966, 262).
2. Пригладжувати язиком що-небудь.
3. розм. Надто пригладжувати (волосся). Він чуба іще не прилиже, Не втреться, а в неї [жінки] за мить Нарізаний хліб на столі вже, Варене й печене димить (Дор., Літа.., 1957, 149); * Образно. [Подорожній:] Всіх нас уже так прилизала культура… але для мене се завжди велика втіха бачити таку старосвітську людину (Л. Укр., IV. 1954, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 657.