ПРИМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИМАНИ́ТИ, маню́, ма́ниш, док., перех. 1. Змушувати наближатися (рибу, птаха, звіра і т. ін.), застосовуючи якусь приманку. Було дітей до себе прикликає [Павло], пташок приманює — тішиться, як до його біжать, як линуть… (Вовчок, І, 1955, 178); Я його [кота] вже й м’ясом приманював — нічого не допомогло (Збан., Мор. чайка, 1959, 94); — Ти навіщо мою рибу приманюєш? — спитав хлопець (Донч., VI, 1957, 264); Франка шелестом зерна у фартусі приманила довірливого Дончака [жеребця] (Чорн., Потік.., 1956, 290).
2. Підкликати кого-небудь до себе. Баштанник перед цим розказав мені казку про відьму, котра ловко підробляла голоси під голоси матерів та батьків, і таким робом приманювала до себе дітей і висмоктувала з них кров (Збірник про Кроп., 1955, 19); [Риндичка:] Так ото чую, щось няка на мого Рябка: «Ня, цю-цю! Ня!..» Слухаю, аж то вона приманила його до себе (Кроп., І, 1958, 508); Прийшов під монастирську браму, — виглядаю, викликаю — приманив до себе худенького, бліденького, старенького служку (Вовчок, VI, 1956, 252); // Змушувати прибувати кого-небудь кудись, приваблюючи чимсь. Оборав [Стадницький] своїми плугами «пустівські поля», з яких селянство повтікало від шляхти, й почав приманювати на них посполитих і підсусідків дрібною даниною — двадцять злотих чиншу за рік (Стельмах, І, 1962, 15); — Кого ти привів в наш садок? Чи царівну, чи князівну, чи, може, приманив якусь русалку? — питала цариця в сина (Н.-Лев., IV, 1956, 26); * Образно. — Ні, це ти, моє золото, приманила долю до нашої хати! Поки я сам жив, поти бідував (Н.-Лев., І, 1956, 159).
3. перев. недок. Привертати увагу, притягати до себе своєю красою, принадністю. — Кращі, може, є від тебе, — Одмовля чийсь голосок, — І приманюють до себе Гарні очі і роток (Гл., Вибр., 1951, 232); Ниви з конюшиною простиралися ген-ген, приманювали кождого до себе (Коб., II, 1956, 28); Під широко розложеними галузями сосни цвіли розкиненими громадами сині та білі фіалки, а солодкий їх запах приманював здалека (Кобр., Вибр., 1954, 84); // Викликати появу кого-, чого-небудь. Макові цвіти безмежні, одначе приманюють, оп’яняють метеликів юрбу шумливу… (У. Кравч., Вибр., 1958, 290); Хіба знав він, ..що йому самому доведеться копати не одну могилу для своїх бойових товаришів і ховати їх навіть без салюту, щоб не приманити ворога, який шниряє поблизу? (Тют., Вир, 1964, 203); // Спокушати кого-небудь (про щось). Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії слова Приманюють великого й малого (Гл., Вибр., 1951, 91); Чи тебе так вчарували її чорні брови, чи тебе так приманили воли та корови?! (У. Кравч., Вибр., 1958, 119); // Викликати якийсь інтерес (про кого-, що-небудь). Ані люде, ані їх чини не приманюють мене (Стеф., III, 1954, 199).
4. розм. Певними заходами викликати в кого-небудь почуття кохання, зваблювати. — Де ж я того чоловічого духу дістану? — журиться вдова. — Вдівець не трапляється, а жонатого приманювати бог не велить (Тют., Вир, 1964, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 665.