ПРИМОРО́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИМОРО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, док.
1. перех. Міцно приєднувати, Прикріплювати що-небудь до чогось (про мороз). Очі древньої верби заплющені, здається, що сльози тільки тому не ллються, що мороз приморожує їх до кори… (Ю. Янов., І, 1954, 92).
2. перех. Пошкоджувати морозом; обморожувати злегка. Кубанка завжди сиділа на ньому чортом. Він її носив і в холод, приморожуючи вуха, і в спеку, обливаючись потом (Гончар, III, 1959, 75); Одного разу Христя приморозила ноги.. Горять і щемлять її пальці — боляче ступати (Мирний, III, 1954, 395); * Образно. Наша любов, як перші ніжні сходи, таку легко й приморозити, і розірвати, мов тендітну стеблинку (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 159).
3. неперех., безос. Наставати (про невеликий мороз). Ранок був вітряний, приморожувало (Гур., Друзі.., 1959, 178); Ой звечора дрібний дощ ішов, А к півночі притуманило, А к світові приморозило (Укр. нар. пісні, І, 1964, 89); На зиму тільки, як уже приморозить, вертався я в батьківську хату (Стор., І, 1957, 348).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 680.