ПРИО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИОРА́ТИ, орю́, оре́ш, док., перех.
1. Орючи, прикривати що-небудь перевернутою скибою. — Якби ви побачили, — розповідає він нам, — які тут бур’яни були. І виривали, і приорювали, і корчували, і палили! (Вишня, І, 1956, 364); Суха, тогорічна ковила, трава прадавніх степів, тріпотіла на вітрі.. Завтра, позавтра приоремо цю траву, ніколи їй більше тут не рости! (Хор., Ковила, 1960, 56); Після дискування по полю розвезли і розкидали торфогнойовий компост (по 30 тонн на гектар) і 18 травня приорали його на глибину 8-10 сантиметрів (Колг. Укр., 1, 1957, 17); * Образно. Нема вже того Івана, що бився з братом за ниву. Приорали ми його під межею на колгоспному полі (Козл., Сонце.., 1957, 52).
2. Орючи, приєднувати до якоїсь ділянки землю, збільшувати зорану ділянку. Вона, сирота, ходила з дітьми по дворах, а він кожного року приорював собі кілька борозен, аж поки і все приорав до свого (Козл., Сонце.., 1957, 40); [Наталя:] Заборовський-сусіда все наше добро хотів загарбати: половину землі приорав, кривди чинив усякі, хотів і все відняти… (Гр., II, 1963, 542); Хіба не судилися роками за межі? Приорав сусід скибу, відхилився убік плуг, зачепив якусь мізерію ралом — і зараз же битва (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 695.