ПРИПА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИПА́РИТИ, рю, риш, док. 1. перех. Прикладати що-небудь гаряче, перев. вогке з лікувальною метою. А все то жінка! Як візьме коло його [дитини] панькати, тупцяти, як візьме припарювати, та виливати, та облизувати, то, дивись, вже моя дитина й очуняє! (Н.-Лев., І, 1956, 120).
2. неперех. Припікати при підвищеній вологості повітря (про сонце). Припарювало сонце, рослина мліла (Горд., II, 1959, 59); // безос. — Буде дощ, онучко. Кості мені ломить та ще й припарює з самого ранку дуже (Збан., Старший брат, 1952, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 700.