ПРИСИЛА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИСЛА́ТИСЯ, пришлю́ся, пришле́шся; мн. пришлю́ться; док. 1. розм. Те саме, що засила́тися 2. Ой хоч сватай, хоч не сватай, Та хоч присилайся, А щоб слава не пропала, Що рік ти кохався (Укр. нар. пісні. І, 1964, 210); [Явдоха:] Торік Шелихвон двічі присилався, батько мало не вигнали сватів з хати (Кроп., II, 1958, 425); — Іду яром до криниці, Коромисло гнеться… Чом до мене, моя Мати, Ніхто не пришлеться? (Нар. лірика, 1956, 251).
2. тільки недок. Пас. до присила́ти. Одкрилися нові місця з великою платою, і на ті посади присилались то безбороді, то в моху учені хлопці, а який-небудь голений тридцятилітній служака обходився (Мирний, ІІІ, 1954, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 16.