ПРИСОРО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИСОРО́МИТИ, млю, миш; мн. присоро́млять; док., перех. Докоряючи комусь за що-небудь, примушувати його відчути сором, зніяковіння, збентеження і т. ін. — Старий твій таким хазяїном у колгоспі став.. Молодих присоромлює, коли що не так (Коцюба, Нові береги, 1959, 381); Кузьма присоромив дочку: хіба годиться отак нерозумно поводитись на поважних зборах? (Грим., Незакінч. роман, 1962, 12); Данько полегшено зітхнув. Серафима Іванівна не присоромила його, хоча й учився, він найгірше з усіх учнів класу (Мокр., Острів.., 1961, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 30.