ПРИ́СТАВ, а, ч.
1. У дореволюційній Росії — начальник місцевої поліції. В Акерманщині всі нові села ділились на посади; в кожному посаді був пристав, цебто поліція, і староста з писарем замість волосного голови (Н.-Лев., II, 1956, 220); Народу — видимо-невидимо. А старців так, мабуть, із цілої волості. Крім того, вся власть: і пристав, і старшина, і ще якісь незнайомі начальники (Мик., II, 1957, 165).
Станови́й при́став — у дореволюційній Росії — начальник поліцейської дільниці в сільській місцевості. Збивши куряву, на пожар прибіг на змилених конях становий пристав (Панч, II, 1956, 520); Дядьків я добре пам’ятаю: Степан був діловодом у станового пристава (Думки про театр, 1955, 25); Судови́й при́став — у дореволюційній Росії — чиновник судового відомства, який виконував рішення суду. Повз Романа на легких санчатах проїжджає закутаний башликом, судовий пристав — (Стельмах, Хліб.., 1959, 130).
2. У Московській Русі — службова особа, що була приставлена до кого-, чого-небудь для нагляду. Деякі з бояр пробували чинити опір, але їх негайно заарештували і посадили під нагляд польських приставів (Іст. СРСР, І, 1956, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 32.