ПРИСТРУ́НЧУВАТИ, ую, уєш і ПРИСТРУ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИСТРУ́НЧИТИ, чу, чиш і ПРИСТРУ́НИТИ, ню, ниш, док., перех., розм. Впливаючи на кого-небудь, примушувати підкорятися; прибирати до рук, ставити на місце когось. — Маковею, — спокійно вів Роман, — ..хіба Денис, хіба офіцери щось зле тобі зичать, приструнчуючи тебе щоразу? Та вся рота вболіває за тобою, як за рідним сином! (Гончар, III, 1959, 301); Над впертою дочкою Сава не мав ніякої влади і вимагав від матері, аби приструнювала її (Чорн., Пісні.., 1958, 77); [Олізар:] Сам великий князь, намісник краю, взявся за справу. Нагнав холоду губернаторові, ..приструнчив поліцію, комісіям дав наказ — щотижня давати йому відомості, як іде справа (Вас., III, 1960, 443); От тільки б дівчат хто приструнчив, просто нема життя через їхні жарти (Ю. Янов., II, 1954, 130); Він зайшов до хати, весь охоплений нестримним шаленим гнівом. Так не може тривати далі, зараз він приструнить свою непокірну онуку (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 427); * Образно. [Зозуля:] Невже ні в кого з вас не поворухнеться серце жалем на мої правдиві слова, що я так щиро вам кажу? [Ліхтаренко:] Так говорять усі, кого приструнчить лихо (К.-Карий, II, 1960, 338).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 47.