ПРИСТІБА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ПРИСТЬО́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСТЕБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. 1. Прикріплювати що-небудь, застібаючи на гудзик, пряжку, гаплик і т. ін. З клуні вибігли заспані хлопці, пристібаючи шаблі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 64); Вона дістала пару польових погонів і зупинилась. — Пристебни, будь ласка (Гончар, III, 1959, 402); Сто карбованців він поклав у бокову кишеню піджака і пристебнув їх шпилькою (Тют., Вир, 1964, 52); * Образно. — Не сьогодні-завтра тебе на війну прихоплять, а ти замість того, щоб біля рідної матері жити, пристебнув до штанів гарнесеньку молодичку та по чужих дворах тиняєшся (Тют., Вир, 1964, 271).
2. перен. Приєднувати що-небудь до чогось, пов’язувати з чимсь (часто з несхвальним відтінком). Всі буржуазно-поміщицькі партії [України] змушені були зважати на революційність мас і для обману їх пристьобувати до своїх основних назв додаток «соціалістична» або «демократична», бо без цього не можна було виступати перед масами (Іст. УРСР, II, 1957, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 40.