ПРИТАМА́ННИЙ, а, е.
1. кому, чому, рідко для кого — чого. Властивий комусь, чомусь, характерний, звичний для кого-, чого-небудь. З кімнати пахнуло пилюгою і нагрітим повітрям, притаманним тільки кімнатам, де вже давно не ступала людська нога (Собко, Шлях.., 1948, 93); Кожна людина має свій, притаманний їй, своєрідний спосіб висловлювання (Смолич, VI, 1959, 317); Для народного господарства України притаманний розвиток тісно взаємозумовлених галузей важкої промисловості — чорної металургії, гірничорудної, коксохімічної, машинобудівної, паливної (Ком. Укр., 7, 1970, 15).
2. заст. Справжній. — Пригадуєте ви того шибеника.. Павлушею звався, пам’ятаєте? Притаманний злодій! Скільки він мені в печінках сидів (Довж., І, 1958, 452).
3. рідко. Належний кому-небудь; власний. Притаманне моє ягня (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 57.