ПРИТО́МНИЙ, а, е.
1. Який не втратив свідомості, може свідомо, осмислено сприймати дійсність. [Панса:] Прісцілло! Донечко моя! Прокинься! Опам’ятайся! [Прісцілла (просто:)] Батеньку, чого ти? Та ж я зовсім притомна (Л. Укр., II, 1951, 458); Дуже прохав би звістити мене, в якому стані його здоров’я тепер, які зовнішні ознаки терпінь, чи він притомний, говорить, пізнає людей, чи починає володіти руками? (Коцюб., III, 1956, 306); — Як його звали? — Не знаю, — відповіла через декілька кроків Леночка.. Не догадались спитати, доки він був притомний (Ю. Янов., II, 1954, 9).
2. розм. Який усвідомлює свої дії, має здоровий глузд. [Поет:] Годі вам, гурт ворогів і прихильних, Марні слова промовлять. Краще ідіть, научіть божевільних, Як їм притомними стать! (Л. Укр., І, 1951, 105); — Ти обережна в бесіді і притомна; се дар божий, і він поможе тобі до багатства. Се твоє щастя. Іди! (Коб., II, 1956, 122); Що звелів Олекса — зробить [Єлена]; куда [куди] скаже — піде. Неначе й притомна, неначе й несповна розуму (Хотк., Довбуш, 1965, 362).
3. діал. Присутній. Що в селі зновиться [станеться], я найліпше знаю. А чому? Бо я все на свої очі видів, на свої вуха чув. Кождої справи свідомий, бо при кождій справі притомний (Март., Тв., 1954, 210); І мальований Козак, і обличчя притомних випивак плавали не в диму тютюновому (по хатах тоді ще не курили), а в парі, хмільній та сивій, що вставала над казанком із варенухою (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 355).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 66.