ПРО́ВОДИ, про́водів і про́від, мн.
1. Проводжання кого-небудь; прощання з тим, хто кудись від’їжджає, іде і т. ін. Гості ні на часинку не переводились; щодня одні виїздили, другі приїздили; щодня були й проводи і стрічі (Стор., І. 1957, 367); Завжди сцени проводів і зустрічей на вокзалах збуджували в Марка почуття ледве вловного жалю і, може, заздрості до тих, кого виряджають чи зустрічають (Кир., Вибр., 1960, 281); Біля хвіртки Созоненко попрощався з Фесюком, а Січкар узявся трохи провести Супруна. Ці проводи не дуже порадували Супруна (Стельмах, II, 1962, 112); // Обряд, церемонія, пов’язана з проводжанням кого-небудь, прощанням з кимсь і т. ін. У студентському гуртожитку проводи: оголошено, що завтра вранці хлопцям — у дорогу (Гончар, Людина.., 1960, 46); На справжнє сімейно-громадське свято обернулися в наш час проводи до Радянської Армії, в народі воно дістало назву виряджання (Свята.. Рад. Укр., 1971, 256); На підприємствах України стало хорошою традицією організовувати урочисті проводи ветеранів праці на заслужений відпочинок (Нар. тв. та етн., 5, 1967, 29).
2. етн. Звичай поминати померлих на могилах протягом післявеликоднього тижня. Після провід подає [Оришка] за нього рушники, а після ушестя, на клечальній, і весілля буде (Кв.-Осн., II, 1956, 228); Прийшли проводи. Треба, думаю, пом’янути свого покійничка, бо так сам бог велів (Н.-Лев., III, 1956, 257); І великдень був у ясній ході весняних днів несправжнім святом, і краще було на проводах, коли все село збиралося на гробки поминати родичів, і з кожною могилою христосувалось та сідало над своїми й поминало (Ю. Янов., І, 1954, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 139.