ПРОГНИВА́ТИ, а́є, недок., ПРОГНИ́ТИ, иє́, док. Гнити наскрізь в одному місці або в багатьох місцях. Церква віджила своє.. Уже прогниває гонта, зяють дірками вікна (Літ. Укр., 13.VІІІ 1968, 2); — Бач, я й думав з весни підправити оселю … Видно, солома прогнила, — сказав Яків, обдивляючись стелю (Мирний, IV, 1955, 89); Я глянув, а там [на руці] прогнило вже м’ясо до кості (Хотк., II, 1966, 356); Вивіска була стара, дикт в кількох місцях прогнив (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 350); // перен. Впадати в стан розкладу, деградації; занепадати. [Кобзар:] Поти ще є такі, як оце довелося мені бачити, я вірю, що мир ще не прогнив, серце його не зчервивіло, що народяться інші діти і вознесуть святу правду вовіки! (Мирний, V, 1955, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 151.