ПРОГУДІ́ТИ і ПРОГУСТИ́, гуду́, гуде́ш; мин. ч. прогуді́в, ді́ла, ло і прогу́в, гула́, ло́; док.
1. неперех. Видати довгі, протяжні низькі звуки. Прогудів.. гудок: через півгодини почне працювати денна зміна (Шовк., Інженери, 1956, 4); Аж ось і смеркло; місяць сходить, На небі зіронька сплила, Під грозу ніби гай заводить, По горах буря прогула (Граб., І, 1959, 259); Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Ол., З книги життя, 1968, 101); * Образно. Дні мої липневі, вечори недавні! Прогули, як бубни, пронеслись, мов коні, По курних дорогах, в нашому загоні! (Мал., Звенигора, 1959, 106); // Одночасно голосно зазвучати, створюючи загальний гомін. — Село наше, товариство, мусить піти під воду. І стане воно дном великого водосховища навіки. Всі завмерли. Потім неначе гомін глухий чи стогін прогудів навколо, і знов стало тихо (Довж., III, 1960, 468); // Пролунати протяжно, на низьких нотах. — Отуди к бісу! — прогудів у тиші густий бас (Головко, II, 1957, 462); Загули величні співи. Прогули та й змовкли знову (Сам., І, 1958, 192); Патруль в невійськовій, робочій одежі Став струнко. Команди слова прогули (Бажан, Роки, 1957, 248); // перен. Стати широко відомим; набути великого розголосу. [Василь:] Лицарська сила зробила своє, прогула на увесь світ своїм бучним заміром та й сконала (Мирний, V, 1955, 113); І стала слава на всі царства про чарівні очі королівни. А за тою славою прогула друга: що немає в неї душі, тільки вітер (Вас., І, 1959, 186).
2. перех. Сказати, промовити що-небудь глухим низьким голосом або одночасно в кілька голосів. [Катерина:] Що з вами? Хоч прогудіть що-небудь, коли говорити не хочете (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 65); — Товаришу майор, прошу вас передати мій рапорт полковнику. — Давай, давай, — спокійно прогудів Савченко (Собко, Запорука.., 1952, 55); — Христе! — благим голосом прогув Загнибіда й кинувся до неї (Мирний, III, 1954, 96); — Добрий день, діти, — привітався. — Добрий день! — прогули врізнобій (Збан., Малин. дзвін, 1958, 29).
◊ Прогуді́ти ву́ха див. ву́хо.
3. неперех. Пролетіти, пройти, проїхати з гудінням. Над головою прогудів хрущ (Стар., Облога.., 1961, 19); Прогудуть поїзди з Красноводська, від моря — на схід, Каравани пройдуть, і пісок замете їхній слід (Шпорта, Твої літа, 1950, 73); Бомбовози, як птиці. Прогули над кряжем (Перв., II, 1948, 34); Шляхом прогула Саїдова машина з хірургом Храпковим та старшою фельдшерицею Тосею (Ле, Міжгір’я, 1953, 197); // безос., розм. Те саме, що пронести́ 4. Розлігся [вибух] далі, потім — ще далі. — Прогуло! — озвався перший Сагайда, струшуючи з себе землю (Гончар, III, 1959, 86); // тільки 3 ос., перен., розм. Скінчитися, давно минути. — Що було, те прогуло. Хто тоді знав, як воно краще буде (Жур., Дорога.., 1948, 13).
4. неперех. Гудіти, густи якийсь час. Все потомилося, все спочиває, Ця ж прогуде вже цілісіньку ніч, Я ж тебе, люба ялинонько, знаю. Знаю твою сумовитую річ (Дн. Чайка, Тв., 1960, 346).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 162.