ПРОЖИ́ТОК, тку, ч.
1. Засоби для існування. Вона ходила копати буряки і з того добувала прожиток для себе (Коцюб., І, 1955, 66); Не виглядай, що тобі подадуть готовеньке, тут зумій відшукати собі денний прожиток та ще й учися (Збан., Сеспель, 1961, 163).
На прожи́ток — для того, щоб існувати. І жупани, і худобу покинув він їй на прожиток (П. Куліш, Вибр., 1969, 97); — Оце.. зароблю на прожиток і подамся в Одесу, на робітфак… (С. Ол., З книги життя, 1968, 34).
2. рідко. Те саме, що прожива́ння 1. — Треба тільки пообіцяти їм [переселенцям] років на п’ятнадцять — двадцять волю з тим, щоб вони за прожиток на панському грунті платили невеликий чинш, орали землю і збирали врожай (Тулуб, Людолови, І, 1957, 27).
3. діал. Життя. Дай їй, боже, прожиток щасливий за її щирість! (Фр., І, 1955, 56); Заки зачне [Славко] свій самостійний прожиток, то ще не один рочок пробіжить (Март., Тв., 1954, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 181.