ПРОПА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОПАЛИ́ТИ, палю́, пали́ш, док. 1. перех. Руйнувати або псувати що-небудь вогнем, чимсь розпеченим або їдким, роблячи діру, отвір. Кисень застосовується тоді, коли важко відкрити отвір для випуску металу з мартена, і тоді забивку доводиться просто пропалювати киснем (Собко, Біле полум’я, 1952, 257); — Знаєте,.. я сьогодні в меланхолійному настрої: мені моя покоївка пропалила краще моє плаття! (Хотк., І, 1966, 50); [Орленко:] І ось, коли десь на горищі спалахнула пожежа, вона кинулась гасити і — пропалила свої нові туфлі (Коч., II, 1956, 548); * Образно. Маркушевський пропалює його сталевими очима і враз, втративши витримку, зривається на крик: — Так, є справжні винуватці! (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 27); // Робити в чому-небудь дірку, отвір і т. ін. вогнем, чимсь розпеченим або їдким.
Іноді отвори не просвердлюють, а пропалюють нагрітим до червоного відрізком дроту або цвяхом (Гурток «Умілі руки..», 1955, 58); Промінь лазера здатний за десятитисячну частку секунди пропалити отвір у сталі, титані, алмазі (Наука і культура.., 1972, 148).
2. перех. Висушуючи, знищувати (рослинність).
3. тільки недок., перех. і неперех. Час від часу протоплювати де-небудь або щось. Увійшовши до хати, він насамперед оглянув печі і наказав Марині у сльотаві дні пропалювати час до часу в кімнатах (Вільде, III, 1968, 268).
4. перех. Піддаючи дії вогню, надавати міцності якому-небудь предметові. Нарешті, необачно й те: Вдихати дух у форму. Не пропаливши на огні її як треба, в норму (Сам., І, 1958, 250).
5. перев. недок., перех., перен. Пронизувати, викликаючи відчуття болю. Лютий біль Пропалює до кості тіло… (Фр., XIII, 1954, 439); // Охоплювати (про почуття кохання, вдячності і т. ін.). Така — моя любов: горить собі тихенько І, не палаючи, пропалює всю грудь (Крим., Вибр., 1965, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 250.