ПРОСВІ́ТЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко ПРОСВІТЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРОСВІТЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, док., перех.
1. перев. недок. Пронизуючи, заповнюючи світлом, робити що-небудь прозорішим або освітленим. В тій затоці, що біля радгоспу, водоростей зовсім нема, а тут їх цілий ліс під водою. Сонце просвітлює воду, і їх видно виразно, до кожного стебельця (Гончар, Тронка, 1963, 224); Руку її, заплетену в червоноліз, просвітлюють дрібні вогники цвіту (Стельмах, І, 1962, 344); Уже не раз пожежа просвітляла Повитий таїною небосхил (Перв., І, 1958, 311).
2. перен. Проймати радістю, насолодою (душу, серце і т. ін.). Той, хто хоче хвилювати, зворушувати і просвітлювати серця читачів, повинен сам бути схвильованим і зворушеним (Рад. літ-во, 1, 1961, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 278.