ПРО́СВІ́ТОК, тку, ч.
1. Те саме, що про́сві́т 1-3. Сосна. Граніт. Густі тумани. В просвітку між навислих хмар Холодне сонечко прогляне (Шер., Дорога.., 1957, 63); Впізнати обличчя ще було важко, але силует Максима чітко вирізьблювався на сірому просвітку дворища (Ле, Хмельницький, І, 1957, 312); Між деревами засиніли, замерехтіли просвітки (Стельмах, На.. землі, 1949, 213); [В’язень-лицар:] Ой, що се? Світло згасло! Ніч настала?.. Ой, лихо! Закладають останній просвіток! Живцем ховають! (Л. Укр., II, 1951, 187); Обступив мене чужий ліс, не ліс, а могила. Ні просіки в ньому, ні просвітку, ні стежки, ні сліду людського (Мур., Бук. повість, 1959, 55).
2. Тимчасове припинення негоди. Хмари з безпросвітних жовтих марев Затулили сонця блиск, Тож просвітку ждати марно… (Шер., Щастя.., 1951, 49); Вітер трохи вгамувався, але сніг сипав густий, не даючи ніякої надії на просвіток (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 284); Надвечір третього дня, не витримавши дощової сльоти і вже не сподіваючись на просвіток, виїхали з «Березової дачі» Чирва-Воздвиженський та Дем’ян Опанасович (Коз., Сальвія, 1959, 104).
3. перен. Тимчасова відрада, радість, короткочасне або часткове полегшення, душевний спокій в одноманітному, безрадісному житті. Краю не буде неволі; Душу знесилили болі; Годі шукати просвітку… (Граб., І, 1959, 353); Нарешті Микита діждав просвітку: він став господарем коли не своєї, то хоч онуччиної долі (Л. Янов., І, 1959, 315); Єдиним просвітком, єдиною розрадою стали тепер вільні від праці вечори, коли вона могла зачинитися в своїй кімнаті, забитися в куточок на ліжку і читати (Коз., Сальвія, 1959, 191); — Коли б не здичавіти в цих закутках. Тільки й просвітку, що з тобою (Ле, Міжгір’я, 1953, 33).
◊ Без про́сві́тку: а) без ознаки на швидкий кінець. Війна без просвітку йде (Вовчок, Вибр., 1937, 131); б) без достатньої кількості світла. Перед її очима все ніби розстелялась якась чорна ніч без просвітку, довгий шлях у степу (Н.-Лев., III, 1956, 360); Потечуть каламутні дні, без просвітку, сірі, одноманітні (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 97); в) без радості, душевного спокою. Не без просвітку, оновлений, заглиблений Захар вертався додому (Горд., Чужу ниву.., 1939, 127); Не ба́чити ні сві́ту, ні про́сві́тку; Не зна́ти (не ма́ти) про́сві́тку за чим — те саме, що Не ба́чити сві́ту (див. ба́чити). Жила [наймичка].., ніби з замазаними очима, не бачачи ні світу, ні просвітку (Еллан, II, 1958, 8); То він — Гнат — нероба, він, що так тяжко працював у своїм житті, що за роботою не знав просвітку! (Коцюб., І, 1955, 25); Варвара не мала просвітку за дітьми, сім’я зав’язала їй світ (Горд., II, 1959, 212); Про́сві́тку не дава́ти кому і без додатка: а) переслідувати кого-небудь. — Демко Сіроштан просвітку мені не дає; позавчора хваливсь, що мого кота вб’є (Кв.-Осн., II, 1956, 192); — Я не хотіла за нього йти, а бачиш, пішла,.. просвітку не давав (Томч., Жменяки, 1964, 39); б) створювати нестерпні умови життя, існування. Стара окономова мати, люта, як змія, стежить очима за кожним кроком наймички, клене, лає, не дає просвітку (Коцюб., І, 1955, 64); Про́сві́тку нема́ (нема́є, не було́, не бу́де) кому: а) хто-небудь постійно заклопотаний, не має вільної хвилини, душевного спокою. Левантині просвітку не було за роботою, за лайкою та за штурханцями (Гр., II, 1963, 263); б) хто-небудь створює для когось нестерпні умови життя, існування, хто-небудь когось переслідує. Баба свою дочку жалує, а ту дівчину зненавиділа так, що й просвітку їй нема (Ів., Укр.. казки, 1950, 79); Жінка напада, так що бідному Тихонові і просвітку нема (Кв.-Осн., II, 1956, 136); Молодий господар будівництво гути й винокурні заходився на весну почати, то тепер і взимку не буде людям просвітку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 336); в) хто-небудь потрапив у скрутне, безвихідне становище. [Молодший лікар:] Гнила, каламутна задуха підступає до горла. Просвітку нема… (Лев., Драми.., 1967, 13); Думка її билася, ніби спійманий птах, і годі було знайти вихід, і здавалося, що просвітку немає (Собко, Стадіон, 1954, 208).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 279.