ПРОСВІЩА́ТИ1 див. просві́чувати1.
ПРОСВІЩА́ТИ2, а́ю, а́єш і рідко ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСВІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док., перех.
1. чим і без додатка. Збагачуючи кого-небудь знаннями, культурою, досвідом і т. ін., робити його освіченим. Миша передає мені всякі літературні новинки і просвіщає німецькими книжками по теорії музики (Л. Укр., V, 1956, 86); Справжнє мистецтво покликане звеличувати розум, просвіщати людину, збагачувати її емоціями і переживаннями (Ком. Укр., 4, 1968, 80); — І таких треба навчать, як ваша Макуха, і таких треба просвічувать сьогочасними європейськими ідеями (Н.-Лев., І, 1956, 456); Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!! (Шевч., І, 1951, 328); П’ятка вважав, що робітників треба спочатку просвітити,.. прищепити смак до робітничої солідарності (Кол., Терен.., 1959, 57); // ірон. — Або візьми ти вівцю, — просвіщав Данько сестру. — То брехня, що вівця з усіх тварин нібито найдурніша (Гончар, Таврія, 1952, 233); // Навчати кого-небудь. Пан міністр Грабовський звелів тепер просвіщати українських дітей тільки польською мовою (Козл., Ю. Крук, 1957, 429).
2. ірон. Напучувати, наставляти на вірний шлях. [Крим:] За всі роки Радянської влади я тільки раз попробував [займатись контрабандою] і то дуже невдало. Посадили мене в чрезвичайку, там просвітили, і з того часу веду чесне життя (Корн., II, 1955, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 281.