ПРО́СИП, у, ч., розм.: ◊ Без про́сипу: а) не прокидаючись. Ноги опухали, руки німіли, хотілося спати — безконечно, без просипу (Ю. Янов., II, 1958, 210); б) не протвережуючись. [Олімпіада:] До самої смерті без просипу пив [батько] (Кроп., III, 1959, 285); Він виявився п’яницею, та таким, що п’є без просипу (Гончар, Тронка, 1963, 119); Нема́ про́сипу кому, розм. — хто-небудь постійно п’яний. П’є і п’є, нема йому просипу (Номис, 1864, № 11703).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 282.