ПРОТЯГА́ТИ1, а́ю, а́єш і ПРОТЯ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОТЯГТИ́ і ПРОТЯГНУ́ТИ, тягну́, тя́гнеш; мин. ч. протя́г, ла́, ло́ і протягну́в, ну́ла, ло; док.
1. перех. Розтягати на певну відстань, тягти в якому-небудь напрямку або вздовж чогось. Дівчата самотужки протягли провід, дістали і відремонтували репродуктор (Ткач, Плем’я.., 1961, 53); Імператор Костянтин велів.. від берега до берега золотого Рогу протягти важкий залізний ланцюг (Скл., Святослав, 1959, 133); * Образно. В недосяжній вишині протягували струни перших пісень жайворонки (Речм., Весн. грози, 1961, 82); // Проводити, прокладати на яку-небудь відстань (лінію зв’язку, дорогу і т. ін.). — КП мені обладнали?.. — Уже закінчують, Степане Івановичу. Зв’язок протягнули. Рація на місці (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 8).
2. перех. Випрямляючи, витягати в якому-небудь напрямку (руку, ногу і т. ін.), тягтися чимсь до кого-, чого-небудь; простягати. Подивився він на дитя. — А ке лиш, я його подержу, — каже мені, протягаючи руки (Мирний, І, 1954, 94); Раїса протягувала руку до книжки й несміливо питала: — Може, почитаємо? (Коцюб., І, 1955, 329); Аж стрепенувся [Хома], як побачив чарку, і аж обидві руки протяг до неї (Кв.-Осн., II, 1956, 233); * Образно. Тільки єдиний притулок має Люба — родину Морозенків.. Оце й усе добре, що є в бідної дівчини, до якої ніхто не наважується протягнути безсоромні руки (Стельмах, І, 1962, 344); // у сполуч. із сл. руку. Подавати при зустрічі, прощанні, знайомстві і т. ін. [Xвенька:] Я до вас прийшла. Здрастуйте.. (Протягує [Хведір] їй руку) (Мирний, V, 1955, 225); // Тримаючи в руці що-небудь, підносити його до когось, подавати комусь. Поміж народом пробилася до ката якась старенька горбатенька бабуся й протягла йому шажка у руку (Мирний, І, 1954, 69); Перехилившись через стіл, протягнув [Іван] філіжанку з спиртом до жовніра (Досв., Вибр., 1959, 181).
◊ Протягти́ (протягну́ти) но́ги — те саме, що Ви́тягти (ви́тягнути) но́ги (див. витяга́ти). — От що, небоже, їдь ти, мабуть, у Новосельці.. Візьмеш моїх пару коней, бо і їм тут не солодко. Того й дивись, що ноги протягнуть (Добр., Очак. розмир, 1965, 181).
3. перех. Тягнучи, просувати крізь що-небудь, попід чимсь. Бере [Гільзе] помаленьку нитку з основи і прикладає до вічка в переборі, а син з другого боку чіпляє за нитку дротяним гачком і протягає її крізь вічко (Л. Укр., IV, 1954, 247); Роззувши Кобзу, протягли йому попід руками вірьовку: пан Підпольський, зібравши кінці у ліву руку, подряпався на дуба (Стор., I, 1957, 388); Кольнувши голкою, так і застигла [Скибиха], навіть не протягнувши нитки (Головко, І, 1957, 331); // спец. Виготовляти, пропускаючи метал крізь сталеву дошку з отворами певних розмірів; волочити. Протягати дріт.
4. перех. Тягнучи чимсь, переміщати в якому-небудь напрямку, на якусь відстань. Вже знову [Кошова] біля сівалки. — ..Та протягай далі, я тобі кажу, а то ж двічі краї треба буде обсівати! (Вишня, І, 1956, 343); Одним конем, та ще без дишля, їхати майже ніяк було. З великими труднощами протягли сани на кілька десятків кроків (Головко, II, 1957, 569).
5. перех., розм. Продовжувати (час тривання чого-небудь), затримувати (перебіг чогось). [Сінон:] Смерть неминуча… Нащо ж протягати остатні сі хвилини під мечем?! (Л. Укр., II, 1951, 311); Командир і комісар розраховували були протягти період формування полку ще з тиждень, щоб довести склад до тисячі (Смолич, V, 1959, 653); Тюрки не приспішали справи з чужинцем; вони ніби намагались якнайдовше протягнути цей приємний випадок побалакати про всякі новини (Досв., Гюлле, 1961, 43); // рідко. Робити довшим (відстань, предмет і т. ін.). — Подобаєть [подобає] або стіну протягти, або стелю підняти, бо не влізу до вашої вельможності! — сказав Пістряк (Кв.-Осн., II, 1956, 158).
Протягти́ (протягну́ти) час — зволікаючи з чим-небудь, затримувати щось, гаяти час. Богдан ждав татар і хотів протягти час як можна довше (Н.-Лев., VII, 1966, 226).
6. перех. і без додатка. Надавати довгого звучання. Співала [Маруся], протягуючи довгі ноти.. Все вище й вище підіймала руки і спів (Хотк., II, 1966, 149); Протягли своє «ку-ку-рі-ку!» горлаті півні… (Мирний, І, 1954, 318); Читав [поет] — як писав: то протягне баском, То раптом тоненьким бере голоском (С. Ол., Вибр., 1959, 179); // Розтягати (слова), говорячи. — Ой, ро-би-те! — протягаючи слова, передразнила [передражнила] Лесиха. — Так робите, як той, у кого глиняні руки і капустяна голова (Фр., І, 1955, 60); — Мамо, — обізвалась дівчинка. — Чого, прокляте зілля? — Їс-ти-и, — протягла тая (Григ., Вибр., 1959, 30); — Добрий тютюн.. — Еге, — протяг тоненьким тенорком кошовий (Довж., І, 1958, 230); — Да-а, — задумливо протягнув Чистогоров, ніби ставлячи якесь питання (Баш, Надія, 1960, 142).
7. перех. і неперех., безос. Відчуватися в повітрі (про вітер, холод). В повітрі протягає холодом; // тільки док. Простудити протягом (див. про́тяг). — Причиніть двері щільніше, щоб пацієнта не протягло… (Смолич, Світанок.., 1953, 177); — Сів [інженер] біля одчиненого вікна й запалив цигарку. — Ще протягне! Ти відторік став часто простуджуватися (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 100).
8. тільки док., неперех., розм. Прожити, проіснувати якийсь час (перев. про хвору, стару або бідну людину). — Ох, коли б Тетяна ще хоч цей тиждень протягла! — тяжко зітхнув Макар. — У городі на тім тижні ярмарок, продав би кожушанку.. та й поховав би її без клопоту… (Л. Янов., І, 1959, 54); П’ять рублів — гроші: на них би місяців зо два протягти можна, а там потепліє (Мирний, IV, 1955, 297); Видно по всьому — недовго протягне сіромаха. Щось там у голові в хлопця, якщо лікарі не допоможуть, — помре (Чаб., Балкан. весна, 1960, 112); — Коли б я так уміла грати, здається, ніколи б і нічого не їла і жила б тільки музикою. — О, це ризикована річ, панно Марусю,.. на самій музиці ви б довго не протягнули (Добр., Очак. розмир, 1965, 38).
9. тільки док., перех., розм. Піддати критиці, висміяти (у газеті, публічному виступі тощо). — Вирішив [Величко] Силіна протягти в газеті (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 565).
10. перех., спец. Обробляти заготовку протяжкою.
ПРОТЯГА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех. Тягати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 328 - 329.