ПРОХАРЧО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРОХАРЧУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся і розм. ПРОХАРЧИ́ТИСЯ, чу́ся, чи́шся, док.
1. Те саме, що прогодо́вуватися. — Треба ж і прожити, й прохарчуваться, треба ж і зодягтись (Н.-Лев., І, 1956, 56); Зі школи хлопці біжать додому,.. а йому треба заробити, щоб хоч прохарчуватися як-небудь (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 40); У мене така вдача, що я й страви не їм, а взявши окрайчик хліба, так собі й прохарчусь ходячи (Барв., Опов.., 1902, 192); [Єфрем:] Доки діждався суда — всю одежу і все збіжжя мусив спродать, щоб прохарчитись; а тепер бачиш який?.. (Кроп., IV, 1959, 319).
2. тільки док. Харчуватися якийсь час. [Готліб:] Гей, гей! така дорога річ. (Загортає ложку, а в самого сльози на очах). [Луїза:] Ми б за неї місяць прохарчувались (Л. Укр., IV, 1954, 249); Прохарчується [Данько] літо по людях, ще й на домашні злидні щось принесе… (Гончар, І, 1959, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 335.