ПУСТИ́Й, а́, е́.
1. Нічим не заповнений (про вмістище); порожній. Пустого міха не надуть, коли пораз [раз по раз] дірки йдуть (Номис, 1864, № 10829); // Без меблів, речей і т. ін. (про приміщення). Чого тоті [ті] козаки хочуть, чого шукають? Її стодоли пусті, комора без дверей, порожня, хата — гола (Стеф., І, 1949, 192); Пуста квартира… Все пограбовано… Сумна лише чорнильниця одна.. стоїть в кутку… (Сос., II, 1958, 480); // Безлюдний, ненаселений або малолюдний. Піду в край пустий, де й плуг не оре (Чуб., V, 1874, 358); Смутний і невеселий сидів пан судденко, Дем’ян Омелянович Халявський, у своїм хуторі, у пустій хаті, відціль повиганяв усіх з серця (Кв.-Осн., II, 1956, 207); Вийшла [Катря] на головну, Миколаївську, вулицю. І зразу ж наче провалилася з тиші й сутінів пустого майдану в інший, одмінний світ гулящої метушні (Головко, II, 1957, 385); // Ніким, нічим не зайнятий; вільний. — Міністри… Гей, ви, міністри! — гукає боєць на пусті місця палати, ніби там уже справді стояли перед ним міністри (Гончар, III, 1959, 291); Крім стола, в кабінеті було кілька стільців, шафа з паперами, пуста етажерка, на якій стояв глиняний глечик з водою (Тют., Вир, 1964, 64); // розм. Пригот. без м’яса, жирів і т. ін.; пісний. Дим густий, борщ пустий, м’ясо вгору, пір’я вниз (Номис, 1864, № 12586); // перен. Позбавлений виразу (про очі, погляд). — Коли королеві скучно, що він має робити? — запитує Михай і стромляє в обличчя маршала свої пусті водянисті очі (Чаб., Балкан. весна, 1960, 227).
∆ Пуста́ поро́да див. поро́да.
◊ З пусти́ми рука́ми: а) те саме, що З поро́жніми рука́ми (див. поро́жній). — Ви вже не гнівайтесь, Горпино Карпівно, не знав же я, не знав… Та от і з’явився з пустими руками, навіть подарунка не встиг купити. (Ткач, Плем’я.., 1961, 58); б) без знань, досвіду і т. ін. Подібно до свого вчителя Киричинський прийшов у криміналістику не з пустими руками (Наука.., 7, 1967, 17); На пусто́му мі́сці [роби́ти (почина́ти і т. ін.)] — те саме, що На поро́жньому мі́сці [роби́ти (почина́ти і т. ін.)] (див. поро́жній). Пролетарська культура, говорив Ленін, виростає не на пустому місці (Біогр. Леніна, 1955, 252); Перелива́ти з пусто́го [та] в поро́жнє див. перелива́ти; Пуста́ голова́; Пусти́й лоб — те саме, що Поро́жня голова́ (див. поро́жній). — Тепер майбутнє не в церковному дзвоні і хресті, а в банкірському сейфі і в карбованому імперіалі.. Та як це вдовбати в пусті голови? (Стельмах, І, 1962, 282); Живіт товстий, а лоб пустий (Номис, 1864, № 6358); Пуста́ кише́ня — те саме, що Пусти́й гамане́ць (див. гамане́ць). Золото, золото, вславлене по світу!.. Добре тому, хто гребе тебе жменею. Важко без тебе — з пустою кишенею (Граб., І, 1959, 609); Пусти́й гамане́ць див. гамане́ць.
2. Який має всередині порожнину; порожній, порожнистий. Верба товста, та пуста (Номис, 1864, № 13764); Ти наче яблуко рум’яне, але всередині пусте (Сос., II, 1958, 118).
3. перен. Позбавлений змісту, убогий змістом; беззмістовний, порожній. Не марної слави, не сміху пустого, Я сліз буду в світі шукати (Л. Укр., І, 1951, 347); — Оце тобі, Антоне, книжка, — казав Василь Іванович, оддаючи йому задачника. — Не пуста яка-небудь — пользовита [корисна] книжка! (Вас., І, 1959, 66); Так він розстався з Оленкою. Пустим, спустошеним після цього стало його життя (Гончар, Тронка, 1963, 306); // Який не має значення, несуттєвий. — Не раджу вам, пане професоре, задавати їм [Мічуріну] пусті запитання. Вони сьогодні дуже не в настрої (Довж., І, 1958, 447); Ментор ізник уже десь, пустих нахвалянь намоловши (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 373).
◊ Пусти́й звук див. звук; Пусті́ слова́ (фра́зи, розмо́ви і т. ін.) — позбавлені змісту, сенсу слова, фрази, розмови і т. ін. Пусті слова про «право бідних»!.. Держава дбає не про нас. Нас мали за рабів негідних… Доволі кривди і образ! (Вороний, Вибр., 1959, 199); Драгоманов у своїх статтях, а ще більше в листах до галичан старався привчити їх читати, студіювати, відучував їх од пустої фразеології і трати часу (Коцюб., III, 1956, 31); Остап метушливо підводиться. Досадою взялося лице. Засиділися за пустими розмовами (Горд., II, 1959, 208).
4. перен. Несерйозний, духовно обмежений, легковажний (про людину). Знав він, що вдова не пуста, не гуляча [гуляща] людина, але дуже любить начіплювати на себе.. намиста, дукачі та шовкові хустки (Н.-Лев., IV, 1956, 172); Тільки пуста, бездушна людина змогла б діяти так, не даючи ради своїм вчинкам (Ле, Міжгір’я, 1953, 54).
5. у знач. ім. пусте́, рідко пусте́є, то́го, с. Те, що не має істотного значення, не заслуговує уваги; щось поверхове, беззмістовне. Тогді-то [тоді-то] в пеклі вечорниці Лучились, бачиш, як на те, Були дівки та молодиці І там робили не пусте: У ворона собі іграли, Весільних пісеньок співали (Котл., І, 1952, 153); — А як мене люди засміють..? — Таж ви не повія яка, вибачайте на слові, адже вам не пусте в голові, не розпуста (Коцюб., І, 1955, 45); — Пусте говорите, мамо, — наче маленьку, взяв [Іван] стару за руку (Стельмах, Хліб.., 1959, 9).
6. у знач. присудк. сл. пусте́, рідко пусте́є. Не варто уваги або зусиль; дрібниця. — Се не пусте, — Сказав Явтух Рябку: — оце тебе за те По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали, Що Пан із Панею сю цілу ніч не спали (Г.-Арт., Байки.., 1958, 52); [Параска:] Гірким життям научилось моє серце почувати недолю. [Іван:] Пустеє, Параско..; мало чого матері не присниться за сина, коли в неї тільки й думок, що він (Вас., III, 1960, 37); Михайло володів польською мовою, як уроджений поляк, тож йому пусте було базікати з шляхтичем (Досв., Вибр., 1959, 59); // Уживається як вигук у знач. «дрібниця!», «дарма!», «дурниця!». — Навіщо вони [книжки] вам здалися? — спитав становий. — Іноді справитись треба, — кажу я. — Пусте! — рішуче одказав становий (Мирний, IV, 1955, 382); — Це ж ти піхтурою від самої станції? Мабуть, ноги набив? — промовила [мати] співчутливо.. — Пусте! — мовив Панас весело (Коцюба, Нові береги, 1959, 231).
◊ Пусти́й ві́тер: а) легковажна, ненадійна людина; б) що-небудь не варте уваги, незначне, позбавлене сенсу. Шука пустого вітру в полю (Номис, 1864, № 10928); На пустий вітер і собака не забреше! (Стеф., II, 1953, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 398.