ПУ́ШКА, и, ж.
1. рідко. Те саме, що гарма́та. Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав [Хмельницький], А ще сам з города Чигрина рушав (Укр.. думи.., 1955, 120); Забув [Василь] увесь світ; хоч би йому тут з пушок палити, хоч би хто його не кликав, нічим би не вважив (Кв.-Осн., II, 1956, 46); Скорботні дні пішли в віки, Але лишилися навіки Людської витвори руки: Цар-пушка і Іван Великий (Рильський, III, 1961, 227); // ірон. Про рушницю. Зарядив [Уралов], прилаштував свою катеринівку [рушницю] до велосипеда і покотив на озера в степ. Зустрічні хлопці-казахи сміялися: всіх гусей твоя пушка переб’є!.. (Гончар, Тронка, 1963, 307).
◊ Бра́ти (взя́ти) на пу́шку — обманювати кого-небудь. Шестопал.. примусив себе посміхнутися: — На пушку береш? (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 356); — Чи не задаються дівчата? — Чи не хочуть вони просто узяти нас на пушку? (Коцюба, Нові береги, 1959, 295); Як з пу́шки — неодмінно, точно. — От побачиш, коли куплю тобі нові черевики, як городській пані. — А була в собаки хата? — не добріє жінка. — В собаки хати не було, а в тебе черевики, як з пушки, будуть (Стельмах, II, 1962, 297).
2. діал. Рушниця. Дванадцять пушкарських душ чекають на його розказ, летять на його свист, з пушками, при усєкі [різній] зброї (Хотк., II, 1966, 95); Звеліли [жандарми] зганяти до сільської управи лісорубів, бокорашів [плотарів], чабанів. І люди йшли, а що поробиш, коли над головою стоїть жандарм із своєю пушкою… (Скл., Карпати, II, 1954, 9).
3. діал. Металева банка, коробка. Входить Хоростіль, з клунком на плечах, у полотнянім плащі і брилі, через плечі перевішена пушка ботанічна (Фр., IX, 1952, 161).
4. діал. Дрібка. — Нате вам це зілля, киньте пушку до окропу та й дайте [хворому] на ніч напитися (Март., Тв., 1954, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 412.