ПІВСЛО́ВА, невідм., с. Половина слова або неповне (недоговорене чи недописане) слово. Щоб ні наслідників, ні друзів не було, Що дожидаються від мене ще півслова (П. Куліш, Вибр., 1969, 397); — Дайте чесне піонерське, що нікому не скажете й півслова, — зиркнув на друзів Льошка (Мокр., Острів.., 1961, 9).
◊ З півсло́ва — зразу, без довгих пояснень. Недарма вони були друзі — з півслова, з натяку розуміли один одного (Головко, І, 1957, 282); Він завжди захоплювався її тонкою здібністю вгадувати його думки й почуття з півслова (Донч., VI, 1957, 194); Ні півсло́ва — жодного слова, нічого. — Невже ти не підеш за мене? — одразу жахається Левко і тільки тепер згадує, що він же перед цим ні півслова не говорив Христині (Стельмах, І, 1962, 537); Хоч [би] півсло́ва — хоч що-небудь (промовити, сказати). Хоч би півслова промовив [Василь]: голову посупив, руки поклав під стіл і ні до кого нічичирк (Кв.-Осн., II, 1956, 28); Той, хто сказав би хоч слово, хоч півслова проти Марини, не міг би більше зватись його другом (Дмит., Наречена, 1959, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 387.