ПІДГОДО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПІДГОДУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., також у сполуч. із сл. трохи.
1. Наїдаючись, тамувати, угамовувати почуття голоду. — Дорога далека нам додому, добре б було оце зварити вечерю та підгодуватись (Вас., II, 1959, 436); Опівдні чує — гуде машина: це обід шахтарям. Маруся й собі кинула шити та трошки підгодувалась тим, що вчора не доїли (Гр., І, 1963, 379); Павло, повісивши на конячі морди шаньки з вівсом, підійшов до гурту односельчан.. — Хай коні трохи підгодуються (Тют., Вир, 1964, 293); // перев. док. Ставати міцнішим, сильнішим або товщим від посиленого, доброго харчування. На широких плечах озер зграї диких качок відпочивають, підгодовуються (Веч. Київ, 8.IX 1962, 3); — Як дома гулялося? Диви, як підгодувались… а Надійка яка товстюща, — жартував Павло (Кир., Вибр., 1960, 79); Поживеш на хуторі, підгодуєшся, сили наберешся, а тоді щось і в господарстві допоможеш (Добр., Очак. розмир, 1965, 181).
2. тільки недок. Пас. до підгодо́вувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 415.